Сьогодні ми згадуємо дату, яка назавжди закарбувалася в пам’яті кожного українця, кожного викладача та студента нашого коледжу. 24 лютого 2022 року. Це був останній день відносного спокою, день, коли ми ще сиділи за партами в аудиторіях рідного «Інгульця», планували сесії, обговорювали майбутнє та просто раділи життю.
Тоді повітря вже було насичене тривогою, але наше прагнення до свободи та любові до рідної землі було — і залишається — міцнішим за будь-який метал.
Чому ми пам’ятаємо цей день?
-
Урок мужності: Ми зрозуміли, що освіта — це також фронт. Наше право навчатися рідною мовою та розбудовувати свій край — це те, за що варто боротися.
-
Єдність спільноти: Саме в ці дні родина Інгулецького фахового коледжу згуртувалася як ніколи. Студенти, викладачі, випускники — ми стали одним цілим.
-
Незламність духу: Попри всі виклики, ми не зупинилися. Ми продовжуємо тримати освітній стрій, бо знаємо: знання — це наша зброя, а успішне майбутнє наших випускників — це найкраща відповідь ворогу.
«Ми — діти вільної України, і наш шлях визначений серцем, а не зовнішніми обставинами».
Дивимось у майбутнє з вірою
Сьогодні ми схиляємо голови перед тими, хто захищає наш спокій, і дякуємо кожному, хто залишається вірним професії та своєму корінню. Інгулецький фаховий коледж — це не просто стіни, це люди. Люди, які пам’ятають своє вчора, щоб впевнено будувати наше завтра.
Вистоїмо. Навчимося. Переможемо! Слава Україні!